Логотип фестивалю 2017 року!!!

Логотип фестивалю -  дуже відповідальна справа і я сподіваюсь, що саме так він має виглядати. Адже на ньому зображено найкращі та найвпізнавані  споруди нашого чарівного міста. Чи не так? 

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича — один із найстаріших класичних університетів в Україні. Розташований у величній будівлі сучасних Чернівців –  комплексі, спорудженому в 1864-1882 рр. як резиденція буковинських митрополитів за проектом відомого чеського архітектора Йосифа Главки. Роботи інтер’єрів виконані віденськими художниками К. Іобстом, І. Кляйном, чеським К. Свободою, буковинськими Е. Бучевським і Є. Максимовичем. Стиль будівель еклетичний з домінуючим мотивом візантійської та романської архітектури.

Чернівецький міський театр — зведена у 1905 році пам'ятка архітектури національного значення (ох. № 1737), розташована в історичному центрі Чернівців на Театральна пл., 1, у якій нині розміщується Чернівецький музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської.

Чернівецький театр є триповерховою спорудою, зведеною у стилі бароко, що залишається домінантою архітектурного ансамблю Театральної площі міста. Він став предметом захоплення, як тільки був зведений. Як зазначали віденьські публіцисти:

«

…чернівецький театр - це мрія з оксамиту й золота… пам'ятник обізнаним із культурою чернівчанам, які понад усе боялися набути репутації провінції і палко прагнули ні в чому не поступатися шанованому метрополю Відню…

»

Ризаліт будівлі, з чотирма декоративними колонами, завершується складним фронтоном, на якому встановлено рельєфний щит для міського герба (нині за призначенням не використовується). Портал театру прикрашає скульптура Мельпомени, а головний вхід — композиція з горельєфом Аполлона в оточені персонажів античної культури.

Над фасадними вікнами розміщено рельєфні зображення Вільяма Шекспіра та Ріхарда Вагнера, в обрамлені муз. На бокових ризалітах, поряд з ліпниною у вигляді «австрійських» міських гербів, у нішах встановлені бюсти видатних німецьких драматургів. З північного (правого) боку розміщенні Людвіг ван Бетховен, Франц Йозеф Гайдн, Йоганн Вольфганг фон Гете та Тарас Шевченко (встановлений у другій половині ХХ ст.); з південного (лівого) боку — Вольфганг Амадей Моцарт, Йоганн-Фрідріх Шиллер, Франц Петер Шуберт та Олександр Пушкін (з'явився у «радянський період»).

Будівля накрита складним багатощипцевим дахом. У центральній частині має вигляд куполу, увінчаного шпилем. На даху зберігся стильний димар, із зображенням міського герба «австрійського періоду».

Костел Пречистого Серця Ісуса — костел єзуїтів в Чернівцях. Пам'ятка неоготичної архітектури 19 століття. З 1963 року тут розташовувався обласний архів. Починаючи з 1 березня 2010 року храм належить релігійній громаді Римо-Католицької церкви.

В кінці 70-х років 19 століття у Чернівцях з'явилися перші місіонери єзуїтів. У 1885 р., архієпископ Зигмунт Щесни Фелинськи офіційно звернувся до Товариства єзуїтів з проханням сприяти поширенню діяльності отців-єзуїтів також на територію Чернівців. Серед цивільних осіб, які сприяли діяльності єзуїтів, можна виділити наступних: бургомістр краю барон Піно де Фриденталь, бургомістр Чернівців Антон Кохановський, професори університету Хіллер, Скедел та Холбан, військовий лікар Поллак, військовий капелан капітан Хіммель, лікар Майер, аптекар Крижановськи, полковник Тум, придворний радник барон Фекете, директор крайового банку Пашкіс.

На початку вересня 1885 року священиком єзуїтів був призначений отець Симон Тиховськи. Перші служби він проводив у маленькій каплиці. Кількість послідовників єзуїтів росла, з'явилася необхідність негайного будівництва нового костелу. Ініціатива належала отцеві Францишеку Ксав'єру Еберхарду. Під будівництво костелу міська влада подарувала єзуїтам земельну ділянку, на якій раніше солдати 41-го буковинського полку проводили свої практичні заняття.

Автором проекту костелу став директор Чернівецької вищої Промислової школи (зараз — це приміщення середньої школи № 4) професор Ляйцнер. Кошти на будівництво складалися з пожертвувань місцевих віруючих та високопоставлених осіб, а також пожертвувань віруючих з сусідньої Галичини. Початкову вартість будівлі архітектор Ляйцнер визначив у 160 тис. злат. В кінцевому результаті, разом зі скульптурами, дзвонами, більшим органом, і резиденцією, що була побудована з тильного боку костелу, вартість склала 208 тис. злат.

Освячення костелу відбулося 7 червня 1891 року. Львівську митрополію представляв архієпископ Северин Моравський. На освяченні були присутні предстоятелі та віруючі трьох віросповідань: католицького, православного й іудейського.

Професорові Ляйцнеру у спорудженні костелу допомагали будівельник А. Леопольд, муляр Л. Кукурудз і слюсар Шустер. Віконні вітражі привезли із Гротова (Бєльско-Бяла, Польща). Автором настінних розписів став художник Каша з Миколаїва, а автором головного вівтаря й амвона — майстер Штуфлесер (Тіроль, Австрія). Встановлений у костелі орган вартістю 5 тисяч флоринів виготовлено на заводі Рігера в Едендорфі (Біненбюттель, Німеччина). Весною 1894 р. з Единбурга (Шотландія, Сполучене Королівство Великої Британії) було привезено три дзвони. Найбільший з них назвали «Серце Ісуса».

21-го листопада 1894 року Йозеф Шмідт освятив чернівецьку парафію єзуїтів, а 25-го листопада того ж року львівським архієпископом Северином Моравським була освячена новозбудована святиня. 21-го червня 1895 р., відбулися торжества з нагоди присвоєння храму імені «Пречисте серце Ісуса».

У костелі «Серце Ісуса» періодично проводилося висвячення католицьких священиків. 7 липня 1935 року до Чернівців з цією метою спеціально приїжджав з Бухареста митрополит Міхай Робу. В цей день у костелі «Серце Ісуса» було здійснено висвячення священиків Йозефа Єдрежевського і Яна Новацького.

Обряди хрещення, одруження чи відспівування у костелі не проводилися, оскільки костел був ректоральним. Проте у 1941 році, під час окупації Чернівців німецькою й румунською арміями та з початком репресій проти євреїв, багато з них прийняли католицьке хрещення в цьому костелі. Головний вівтар костелу був виконаний у неоготичному стилі. Окрім головного вівтаря, у костелі були й бічні вівтарі. По одній стороні розташовувався вівтар Пресвятої Богородиці Марії. Ікона, що розміщалася в цьому вівтарі, мала корону, прикрашену 12 зірками. Із двох сторін ікони розміщувалися дві скульптури: Святої Терези Дитини Ісуса (Л'єжської) і Святої Маргарити Марії Алакок. З іншого боку містився вівтар Святого Ігнатія Лойоли, засновника католицького ордена просвітителів і місіонерів Товариства Ісуса (єзуїтів). У цьому вівтарі перебувала фігура благочестивого Святого Франциска Ксав'єра-місіонера, члена ордена єзуїтів. Поруч було ще кілька менших фігур. У костелі також були вівтарі Святого Станіслава Костки (послушника ордена єзуїтів, який вважався заступником Львова) і Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

Однією з прикрас костелу був Хресний шлях — складова частина Страстей Господніх, що включає в себе Несення хреста з кульмінацією — Розп'яттям. Зсередини костел був прикрашений поліхромією й вітражами, переважно знищеними під час реконструкції будівлі під архів.

У міжвоєнні роки свята літургія у костелі проводилася о 9 годині ранку щодня, а по неділях також о 9-й годині, але тільки для німецьких віруючих, а о 11.30 — для польських. На Різдво костел прикрашали, а при бічних вівтарях влаштовували вертепи. На святковій службі, крім органа, часто грав малий оркестр під керівництвом органіста Зажимського.

В 1940—1941 костел продовжував працювати, але перебував під наглядом органів НКВД. У 1945 році, місцева влада передала цей єзуїтський храм віруючим православного віросповідання. Ще через рік костел було відібрано і у правосланої общини.

Певний час храм було закрито, згодом там вирішили розмістити документи обласного архіву, що до цього моменту зберігалися у чотирьох різних приміщеннях міста. В результаті, більшу частину внутрішнього інтер'єру храму було втрачено. Двома залізобетонними перекриттями, які кріпилися у стінах костелу, внутрішній простір храму розділили на три поверхи. Для зміцнення стелажів архівосховища між колон звели цегельні стіни. Нижні вітражі вікон були знищені, верхні — вціліли.

У 1996 році місцева громада розпочала клопотати про повернення комплексу будівель єзуїтів. Храм повернули місцевій громаді у 2010 році. Зараз триває його реконструкція.